Ukrainian Primary Care Cardiovascular Association

WebMedFamily.Org

Электронный научно-популярный журнал про семейную медицину

Результати нового дослідження показали, що продовження раніше неефективної медикаментозної антиаритмічної терапії (AAТ) після катетерной абляції шляхом ізоляції легеневих вен (ІЛВ) при пароксизмальній фібриляції передсердь (ФП), може значно зменшити 1-річну частоту рецидивів тахіаритмії.

Науковці стверджують, що тривала антиаритмічна медикаментозна терапія після абляції є дієвою та альтернативної стратегією лікування пацієнтів з пароксизмальною ФП.

За даними дослідників, у реальному житті близько 50% пацієнтів продовжують антиаритмічну медикаментозну терапію після абляції з різних причин, таких як тривога, за звичкою, екстрасистолія або через очікуваний синергічний ефект.

Проте, спеціалісти стверджують, що до wих пір жодне рандомізоване дослідження не вивчало питання про те, чи знижує антиаритмічна медикаментозна терапія, за винятком періоду гасіння, повторення передсердних тахіаритмій після ізоляції легеневих вен.

Звідси обгрунтування нового дослідженняізоляція легеневих вен в порівнянні з безрецептурним антиаритмічним лікуванням у пацієнтів з рецидивом фібриляції передсердь (POWDER-AF). Науковцями були рандомізовані 153 пацієнта, які знаходилися на антиаритмічній медикаментозній терапії, але без ФП через 3 місяці після того, як їм було проведено ізоляцію легеневих вен при пароксизмальній ФП, на дві групи тих, хто продовжував (n = 77), або припинив (n = 76) прийом антиаритмічних препаратів.

Первинною кінцевою точкою дослідження був задокументований рецидив будь-якої передсердної тахіаритмії (фібриляції передсердь, тріпотіння передсердь або передсердної тахікардії), що тривала понад 30 секунд від початку рандомізації через 3 місяці після абляції до 12 місяців після процедури.

Добове холтерівське моніторингування проводилося через 3 і 6 місяців після ІЛВ, а 7-денний холтерівський моніторинг проводився через 12 місяців після ІВЛ; через наявність симптомів міг бути проведений додатковий холтерівський моніторинг.

Через 12 місяців було значно менше зареєстрованих передсердних тахіаритмій у пацієнтів, які були у групі продовження антиаритмічної медикаментозної терапії.

Аритмії спостерігалися у 2,7% (n=2) пацієнтів, які продовжували антиаритмічну медикаментозну терапію, в порівнянні з 21,9% (n = 16) з тих, хто припинив терапію (P <0,001).

відсутність фібриляції передсердь у пацієнтів після ІВЛ без ліків склала 78%, що підтверджує хороший результат при серцевій абляції, але при додаванні ліків пацієнтів без ФП було 97%.

Крім того, у пацієнтів, які продовжували AAТ, спостерігалася більш низька частота повторної абляції (1,3%) у порівнянні з тими, хто припинив лікування 17,1% (відношення шансів [OR] 0,06, 95% ДІ 0,001 0,46); і більш низькі показники незапланованих візитів (2,6%) у порівнянні з тими, хто припинив лікування 19,7% (OR 0,11, 95% ДІ 0,02-0,49).

Показники якості життя були однаковими в обох групах.

Вчені акцентують увагу на тому, що лікарі повинні припинити дискусію про« абляції або медикаменти»і зосередитися на терапевтичному синергізмі «абляції і медикаментів».

Якщо у пацієнтівне виявили ФП після ІЛВ при проведенні антиаритмічної медикаментозної терапії, їм слід знати, що якщо вони хочуть припинити свою медикаментозну терапію, однаково залишається підвищена ймовірність рецидиву. І навпаки: у пацієнтів, які відчувають можливість розвитку рецидивуФП при відсутності антиаритмічної терапії, вони повинні знати, що перехід на раніше неефективну антиаритмічну медикаментозну терапію може бути достатнім, щоб запобігти рецидиву і стати альтернативою повторній абляції.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webmedfamily.org